Історія створення
Заснування 1917 рік
В одному з найкрасивіших куточків м. Хорол в колишньому панському маєтку, в приміщеннях побудованих до 1917 року, в двадцятих роках минулого століття створено Хорольський дитячий будинок. Головний корпус і п’ять прилеглих до нього приміщень, в переважній більшості з глини, прийняли 256 дітей – сиріт. Територія дитячого будинку – була чимала. Жилі приміщения розташувались повздовж вулиці (колишня Піонерська), просторий двір виділяла алея з каштанів. За каштанами починалась присадибна ділянка.
20- і роки були дуже важкими для дітей, доля яких звела у дитячі будинки. Не кращим було становище і в Хорольському виховному закладі. Харчування дітей у голодні роки було жорстко нормоване.
Одягом дітей також забезпечували дуже слабо. Не вистачало одягу і білизни. Багато приміщень вимагали ремонту. Меблів було лише 10 %, матраців-40 %, постільної білизни – 20 %, посуду – 20 %, навчальних посібників майже не було. Таким було становище по більшості дитячих будинків Полтавщини. Не кращим воно було і в дитячому будинку м.Хорола.
1925 рік
Так до 6 січня 1925 року завідуючою Хорольським дитячим будинком була Товкушина, яка у доповіді на засіданні Президії Хорольського райвиконкому доповідала, що будівлі закладу мало відповідають призначенню, потребують значного ремонту. Крім того немає водогону, прачечної і кухня в іншому приміщенні.
У першому кварталі 1925 року у Хорольському районі було 12 дитячих будинків. Завідуючою Хорольським дитячим будинком у 1925 році працювала Костюкова. Контингент вихованців дитячого будинку часто змінювався внаслідок різних реорганізацій. Так, лише протягом 1924-1925 навчального року у Оболонському районі у с. Горошино був дитячий будинок, в якому утримувалося 32 дитини. 3 1 жовтня 1925 року його було переведено до Хорольського дитячого будинку. У зв’язку з реорганізацією дитячих будинків у Лубенській окрузі, у жовтні 1926 року частина вихованців була переведена до м.Хорола. 3 Високо-Тополянської трудколонії до Хорольського дитячого будинку було переведено 9 дітей. З ліквідацією Хильківського дитбудинку до Хорола було направлено 20 дітей. Майно та обладнания також направлено до цього ж закладу.
1932 рік
Новий директор дитячого будинку Бибик Іларіон Микитович і весь колектив дитбудинку для створения своєї матеріальної бази піднімають клопотання про розширення свого підсобного господарства. Рішенням райвиконкому дитячому будинку були виділені землі і будівлі , тепер колишнього Софинського СПТУ-48, розташовані за 18 км. від м. Хорол, для ведення підсобного господарства і літній табір для дітей. На підсобному господарстві вирощувались овочі та фрукти, які споживались мешканцями інтернату.
У 1932 – 1933 роках кількість вихованців дещо зросла у зв’язку з тим, що одинокі матері прагнули здати своїх дітей на виховання у дитячий будинок з метою врятувати їх від голоду, який лютував в Україні у ці роки.
Директором дитячого будинку у 1933 році був призначений 38 – річний вчитель Яцун Степан Порфирович, талановитий педагог і вихователь, якого за подвижницькою педагогічною діяльністю можна було порівняти з Макаренком А.С. Цей рік був особливо важким – не урожайний та голодний .
1936 рік
Яцун С.П. разом з колективом та вихованцями насаджують на схилах біля інтернату садок з фруктових дерев, ремонтують колодязі (в той час їх було три). Створюються майстерні. У швейній майстерні, де інструктором у той час була Агапова Ганна Кирилівна, дівчатка навчались майстерності швейної справи. У деревообробній майстерні,під керівництвом інструктора Радченка Анисія Андрійовича, вихованці виробляли вішалки, столи, стільці, віконні рами, парти для школи, шкатулки, рамки для оформлення оголошень.
В 1936 році на території інтернату був закладений парк, побудований
спортивний майданчик.
B 1936-1939 рр. багатьох вихованців дитячого будинку направляли невеликими групами 5-6 чоловік на допомогу працювати у колгоспи.
Діти в інтернаті виховувалися до 14 років. Здобували обов’язкову на той час, початкову освіту. Діти жили в трьох корпусах: дівчатка і хлопчики жили окремо. Групи комплектувалися з дітей – однокласників. Діти шкільного віку навчалися разом з міським учнями у 5- й неповній середній школі.
1938 рік
В 1938 році будинок – інтернат придбав невелику бортову машину і вихованці мали змогу у свій піонерський табір у с.Софино діставатися цією машиною. Підсобне господарство також було на місці старого поміщицького маєтку Устимовичів. У цій садибі був гарний головний будинок, цегляний, одноповерховий, великих розмірів. Саме тут і жили протягом літа вихованці. Тут був великий сад близько 10 десятин, посаджений дочкою поміщиці Устимович. Великий гарний ставок оточував Софинську садибу з двох боків і надавав їй чудового вигляду. Орної землі було також багато. У підсобному господарстві були підсобні приміщення: свинарник, корівник. Утримували для вихованців пасіку. Керував підсобним господарством Матвеєв Григорій Григорович.
В 1939 році на посаду директора призначено Костюка Юхима Степановича. Життя продовжується. На базі підсобного господарства в с. Софино готують молодих спеціалістів для сільського господарства. Звістка про раптовий напад німецько – фашистських військ 22 червня 1941 року застала дітей інтернату у с. Софино, де вони перебували, працюючи на підсобному господарстві. Німці швидко просувалися до Дніпра і виникла потреба у евакуації дітей дитбудинку.
Директор Костюк Ю.С. пішов на фронт. Дітей до евакуації готує його заступник Мисюра Афанасій Семенович. На початку вересня дітям видали і літній і зимовий одяг, взуття. Було вирішено пішки йти до м. Харкова, несучи власні речі, а продукти харчування і господарські товари навантажили на три підводи, запряжені кіньми. Йшли спочатку на м. Миргород, через с. Вишняки. При переході головної дороги, евакуйованих наздогнали німецькі мотоциклісти. Підводи вони забрали, і діти та їх супроводжуючі залишилися без продуктів харчування. Далі шлях був ще тяжчим. Вночі польовими дорогами напівголодні діти рухалися на схід, а вдень відпочивали, бо не давали йти німецькі літаки, що весь час контроловали дорогу, розстрілюючи та бомбардуючи евакуйованих. Їжу просили у людей по селах та хуторах, так і йшли на схід. Багато дітей по дорозі загубилися і приблизно з 500 чоловік, що вийшли з м. Хорол до м.Харків добралися менше 200 вихованців. Тут їх приписали до ідальні льотної частини, а через кілька днів виділили вагон у збірному пасажирському поїзді, який мав евакуюватися на схід. Військова частина виділила значну частину продуктів, з яких у вагоні їжу готувала повар Мальченко Галина.
1941 рік
Проїхали недалеко від м. Харків і біля станції Лиски цей ешелон почали бомбардувати німецькі літаки. Потяг і більшість вагонів або згоріли, або розтрощили німецькі бомби, а вагон, в якому їхали вихованці Хорольського дитбудинку залишився цілим, лише шибки повилітали.
Під час бомбардування діти вибігли з вагона і ховалися у лісі. Через три доби подали новий потяг. Дитячий вагон відремонтували вихователі і старші діти, вікна забили дошками. Із станції Лиски і аж до Казахстану , хоч лїхали кілька діб, ніхто не бомбардував і не обстрілював їх.
Прибули в Казахстан в невеличке місто Аягуз Семипалатинської області, що стояло серед гір в долині однойменної річки Аягуз. Поселили прибулих евакуйованих у Казахський дитячий будинок. Приміщення було двоповерхове, але шибок у вікнах і дверей майже не було. Вікна і двері позавішували одіялами. Ліжка для відпочинку були, на них видавали матраци і одіяла, а подушок не було. Спали вихованці по двоє на одному ліжку. Директором був казах, який займався проблемами навчання та забезпечення життедіяльності закладу. Харчувания дітей було задовільним, завдяки вмілим рукам і турботі повара Мальченко Галини.
За два роки евакуації діти ходили до школи, де навчалися на російській мові. Вивчали ті ж самі предмети, що і в Україні. Крім того щодня були уроки казахської мови. Особливо запам’яталися дітям – сиротам суворі, холодні зими. Морози були великі і тому йдучи до школи, обличчя і ноги додатково обгортали ганчірками, щоб було тепліше. У спальних приміщеннях було тепло, бо топили напівкруглі, високі, обтягнуті залізом груби. За паливо для груб використовували вугілля, якого запаслися на зиму вдосталь.
Відновлення діяльності дитячого будинку в м. Хоролі проходило досить складно. Розорене і запущене господарство важко було відразу привести до нормального функціонування. Приміщення дитячого будинку були зруйновані, не було ні вікон, ні дверей. Повоєнні сироти, діти, що залишися без батьків, стали заселяти відновленні приміщения. Діти, після тривалого перериву в заняттях, знову сіли за парти. «Сіли за парти»- ці слова у умовному понятті. «Парти» робилися з підручних матеріалів, зошитів не було, писали між рядків непотрібних книг, чорнилами з бузини. Кадри вихователів формувалися переважно із місцевих педагогів, а технічних працівників із місцевих мешканців.
1947 рік
Тяжке становище із забезпеченням вихованців продуктами харчування та опаленням приміщень, змусили прийняти рішения про тимчасове переведення дитячого будинку із м.Хорола до с. Софино, де було підсобне господарство і місцевий колгосп посприяв налагодженню роботи на місці.
У листопаді 1945 року приміщения дитячого будинку на підставі розпорядження Полтавського облвно директором Яцуном Степаном Порфировичем було передано директору Хорольської середньої школи №1 Полупану Павлу Миколайовичу. Частина вихователів разом з дітьми переїхала на нове місце, а частину довелося призначати заново.
В 1947 році дитбудинок із с. Софино повернувся на свое постійне місце у місті Хоролі. Знову відбулися кадрові зміни. Директором дитбудинку став Полупан Павло Миколайович. Найдовше директором працював Гоф Давид Устимович, агроном по спеціальності, спокійний, великої душі людина. Він виявився хорошим господарем. Його заслуга та заслуга колективу, яким він керував, в тому, що вони зуміли створити хороше підсобне господарство.
В 1948 рік. в дитячий будинок повертається завуч Мельник Наталія Олексіївна. По словам вихованців, вона їм замінила маму. Не встигає дитина в навчанні, Наталія Олексіївна іде на урок в школу, спілкується з учителями. Захворіла дитина, вона прийде і посидить тихенько біля ліжка, порозмовляє з нею. Щороку готуючись до нового навчального року у спальнях, робочих кімнатах, майстернях і їдальні проводилися ремонти. Кімнати забезпечувалися меблями, умивальниками, туалетними приборами. Придбавали постільну білизну, гардини, коврики. Щосуботи проводився санітарний день з обов’язковим генеральним прибиранням кімнат.
У повоєнний період у Хорольському дитячому будинку виховувалися лише діти шкільного віку. Діти навчалися у першій міській школі. У залежності від кількості дітей одного віку формувалися або ж цілі класи з вихованців, або ж вони ходили до класу разом з дітьми міських жителів.
Колективи дитячого будинку і міської середньої школи №1 працювали над тим, щоб виховати у дітей почуття колективізму, відповідальне ставлення до навчання, любов до своєї Вітчизни.
1952 рік
В 1952 році директор Гоф Д.У. переходить на роботу в Хорольський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. В будинок-інтернат приходить новий директор Дмитренко Антон Антонович.
Людина великої ерудиції, учитель за освітою, але мало компетентний в сільському господарстві. Підсобне господарство, поставлене на високий рівень, при ньому прийшло у занепад, дитячий колектив його не прийняв. Пішли неприємності в колективі.. Прямо з весняної учительської конференції, зав. облвно привозить в дитячий будинок нового директора, колишного завуча дитячого будинку – Мельник Наталію Олексіївну. Діти раділи – повернулася їхня «мама», як вони її називали. Але директором Мельник Н.О. пропрацювала недовго. Хорольський дитячий будинок розформували дітей вивезли в м.Кременчук. Дитячий будинок для дітей- сиріт існував до 1961 року. 3 жовтня 1961 року завдання і функції дитячого будинку для дітей сиріт змінилися. Рішенням №557 виконавчого комітету Хорольської районної ради депутатів трудящих у відповідності із рішенням від 04.10.1961 р. №672 виконавчого комітету Полтавської обласної ради депутатів трудящих відкрито будинок інвалідів для розумово відсталих дітей на базі приміщень Хорольського дитячого будинку.
Установа передана у відомство Міністерства соціального захисту і директором призначено Устенка Івана Мироновича. Людина з великим досвідом роботи ведення сільського господарства. В своїй комсомольській молодості будував шахти на Донбасі. Він по – батьківські відноситься до своїх вихованців. Його цікавило все: як діти спали, чи не давить взуття, як прививають навички самообслуговування…
В кінці п’ятидесятих років на роботу в дитячий будинок бухгалтером приходить молода жінка, комуністка – Чапала Лідія Іванівна. Вона очолює партійну організацію дитячого будинку. Для неї немає чужого горя, чужої біди. Кожному вона допоможе, порекомендує. На високому професійному рівні ведеться медичне обслуговування. Лікар Лішенко Володимир Григорович кожному дасть пораду і всі йдуть до нього за добрим словом. Велику ідейно – виховну роботу в колективі проводить молодий комуніст, парторг, старша медична сестра Смірнова Любов Олександрівна. Головне завдання колективу цього часу – догляд за дітьми – інвалідами. В 1972 році директором дитячого будинку-інвалідів призначено Глиняного Василя Васильовича, педагога по освіті, колишнього працівника Хорольського райкому Компартії України, учасника Великої Вітчизняної війни. В 1945 році в складі радянських військ брав штурмом імперську канцелярію гітлерівського рейху.
З 1984 року та до теперішнього часу
Кожний підрозділ добросовісно справляється з своїми обов’язками. В 1984 році директором дитячого будинку – інтернату призначено Цівину Івана Федоровича, колишнього замісника директора по навчальній роботі Хорольського СПТУ-45.
В 1997 році директором дитячого будинку- інтернату для розумово відсталих дітей призначено Гречку Валерія Олександровича, інженера-механіка сільськогосподарського виробництва по освіті, колишнього працівника Хорольського райкому Компартії України. Згідно розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 13.02.2001 року та наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА проведено реорганізацію, шляхом перетворення Хорольського дитячого будинку – інтернату в будинок – інтернат загального типу для людей похилого віку та інвалідів. Згідно плану реорганізації діти переведені до Новосанжарського дитячого будинку-інтернату. Розпочався прийом людей похилого віку з будинків для ветеранів колгоспної праці.
3 2002 року по 2012 рік директором Хорольського будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів працювала Максименко Вікторія Вікторівна. Закінчила Київський інститут легкої промисловості за спеціальністю інженер – технолог швейного виробництва. Крім цього закінчила Харківський аграрний університет ім.Докучаєва за спеціальністю економіст-організатор сільськогосподарських підприємств. В період з 2005 року по 2008 рік та з травня 2012року обов’язки директора виконував, а зараз працює директором Грінченко Павло ванович.
На даний час на 14,4 га землі розташовано 3 жилих корпуси. Для тих, хто може самостійно ходити, працює харчоблок із залом для харчування. Руками працівників ідальні створено затишний домашній інтер’єр, щоб підопічні відчували себе, як вдома. Міні – пекарня забезпечує потреби в свіжому смачному хлібі. На території зведені лазня – пральня, овочесховище. Для людей похилого віку та інвалідів, які не можуть за станом здоров’я далеко ходити та самостійно себе обслуговувати, ідальні та банні кімнати створено при корпусах. Інтернат має своє підсобне господарство, яке забезпечує підопічних молоком, м’ясом, свіжими овочами та фруктами.
Більшість працівників працювали ще при дітях. Тоді вони дарували свої серця дітям, яких доля обділила здоров’ям і які потребували батьківської любові та турботи. Зараз свою любов та турботу колектив дарує тим, хто на старості літ залишився сам і потребує сторонньої допомоги.
